11

Вер
2020
Автор: Marta Pasternak/ 17 0

Ви були у горах? Ні не так, щоб приїхати на вихідні і пофоткатись на фоні гарних краєвидів (хоча і це деколи справжня терапія). А так, щоб поставити ціль і дістатись вершини? Чи відчували, як вітер зносить з ніг, які і без того гудять і слухаються через раз. Друзі – це кайф.

Ми живемо у світі довгострокових цілей. Розбагатіти, купити своє житло, машину, досягти кар’єрних вершин. Ми щоранку встаємо і йдем працювати заради цілі, а вона наближається повільно і залежить від багатьох факторів, людей та форс-мажорів. Це деколи так демотивує та виснажує.

А в горах все інакше. Бачиш мету, вмикаєш третю передачу і йдеш. І якщо хочеш, то подолаєш страх, лінь, втому, невпевненість у своїх силах і досягнеш піку лише за кілька годин. Тут і зараз ти станеш переможцем і першовідкривачем. Це солодке відчуття, коли ти досяг мети. Його ні з чим не порівняти.

Шалено втомлений по поверненні ти лежиш і відчуваєш, як крізь твоє тіло пропустили електричний заряд і ти знову готовий бігти, летіти, гребти і пахати заради своєї довгострокової мети, бо тепер точно знаєш, що можеш і, що бути переможцем тобі пасує.

Так, я була у горах десятки разів. Гарні знімки, смачна місцева кухня, стрімкі гірські потоки, що холодом вершин обпікають тобі ноги і все..додому. Але цього разу було інакше. Цього разу з’явилась мета – Білий слон. Крута та норовлива гора Піп Іван, відгородилась від простих смертних підйомами та спусками, камінням та полонинами, лісами та гірськими джерелами. Але курс було взяти і це не обговорювалось.

Це була справжня пригода, яка почалась із кави о 5 ранку.

Підйом на світанку, трамбування сонного тіла у машину, 2 години гірськими дорогами, які ще не так давно були відрізані від життя стихією.

Потрощені мости, розмиті шляхи, суміш каміння та болота. Люди тут по 3 тижні були законсервовані від цивілізації великою водою. А ти їдеш туди добровільно і це навіть дещо бентежить.

А потім ти ступаєш на землю, вдягаєш наплічник і починаєш свій шлях вперед без права озирнутись назад.

Ти йдеш сухою кам’янистою дорогою під палючим сонцем, камінці розсипаються під ногами, немов сміються: дівчинко з міста в рожевих кросівках, і що ти собі думаєш, коли наважуєшся йти туди? Ти озброюєшся двома палками, які лишили десь у траві твої попердники і пришвидшуєшся.

Далі крутий схил і шепіт холодного джерела, зелена трава, могутні сосни і дороги вгору і вгору.

І раптом полонина.

Ти обертаєшся.. дух захоплює від висоти та краси краєвиду. Ти набираєш максимум кисню в груди і йдеш далі.

І тут раптом ліс, як у казці. Сірі кам’яні брили, обвиті заплутаним сосновим корінням. Примарні тіні, тиша, відсутність спекотного сонця і вітру та звивиста дорога вгору.

Ти виходиш на світло. Зіниці розширюються від захвату. Ти відчуваєш себе маленькою піщинкою у світі могутніх гірських гігантів.

Рухаєшся звивистою кам’яною дорогою над самим краєм світу, різкий поворот і ти опиняєшся у країні водоспадів. Ти пробираєшся слизьким камінням, щоб знайти початок. Слухаєш шум.

Занурюєш руки у крижану води. Час іти.

Крутий підйом, ти ледь не на чотирьох пробираєшся вперед. І тут раптом поверхню вистеляє густий килим із трав і фіолетових пелюсток Іван чая.

А ще ти вітаєшся із кожним перехожим. Це така неписана традиція у горах для тих, хто наважується піднятись. Ти обмінюєшся враженнями та жартами з незнайомцями і відчуваєш таку дитячу радість, що палаєш зсередини.

Тут ви чекаєте на феєричний фінал, шампанське відкорковане на самій вершині, розповідь про те, що жоден вітер на світі не куйовдив твої волосся так, як на потилиці Білого слона. Але цього не сталося.

Річ у тім, що підкорювати вершину я вирушила із шестирічкою. Крута дівчинка йшла вперед на рівні зі мною. Але визначивши рівень її витривалості, як критичний, доплюсувавши не менш виснажливий шлях назад, було прийнято єдине правильне рішення зійти з дистанції за 2 години сходження до точки Х.

Ми впали у пухнасту траву, вп’ялися очима у кам’яні брили угорі і зрозуміли, що досягли свого максимуму на сьогодні.

Але це все-таки була наша перша вершина на двох: 12 км позаду, 1 стоптаний кросівок до дірки, 1 змочені кеди у гірському водоспаді, 1 спільна перемога на двох і 1 подорож, яка назавжди залишиться у нашій пам’яті з позначкою «позитив».

Таким мені запам’ятається Піп Іван. Колись дійду до кінця. Чуєш, Білий слоне, я точно повернусь. Бо гори – це таки місце сили.

Автор: Вікторія Сотник / туристка

Leave your comment

Please enter comment.
Please enter your name.
Please enter your email address.
Please enter a valid email address.